День Незалежності та Державного Прапору України - свята гідності та патриотизму українського народу
День незалежності України.
В історії українського народу є події, які мають надзвичайне значення, вони не втратили своєї актуальності і по сьогоднішній день. Однією з таких подій є здобуття незалежності 1991 року.
День Незале́жності Украї́ни – головне державне свято України, яке відзначається щороку 24 серпня на честь прийняття Верховною Радою УРСР Акту проголошення незалежності України, що прийнято вважати датою утворення держави Україна в її сучасному вигляді.
Історія України - це шлях до Незалежності, шлях, на якому кожна подія - це крок до мрії.
24 серпня 1991 року було проголошено незалежність української держави. Це проголошення стало кінцевим результатом багатовікової боротьби українського народу та його найвидатніших синів за незалежність України, яка на протязі свого існування дуже часто страждала від посягань загарбників і в різні періоди входила до складу різноманітних держав та утворень.
Одним із перших кроків до незалежності, яка була проголошена 24 серпня 1991 року, можна вважати прийняття Декларації про державний суверенітет України, яка була прийнята Верховною радою УРСР 16 липня 1990 року.
Декларація хоча і не проголошувала незалежність України, але вона визначала те, що Україна є суверенною національною державою, її суверенітет поширюється на всю територію країни та на всі сфери українського суспільства. Попри те, що хоча й Україна за результатами проголошення декларації про державний суверенітет і залишалася у складі СРСР, цей документ мав дуже велике значення. Його значення полягало насамперед у тому, що він продемонстрував волю українського народу до незалежності, він став поштовхом до запуску процесів, які завершилися 24 серпня 1991 року.
Завершився же процес становлення незалежності України прийняттям Акту про проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року в якому підкреслювалося наступне: "Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 p.,
— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,
— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
— здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави – України.
Територія України є неподільною і недоторканою. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.
Отже, Україна має величну історію, її минуле, овіяне славою, здобуте кров'ю і потом наших дідів.
Дата 24 серпня пов'язана з прийняттям цього дня в 1991 р. Верховною Радою тоді ще Української РСР Акта проголошення незалежності України.
Вперше День незалежності України був відзначений у 1991 р., але не 24 серпня, а 16 липня. Річ у тому, що коли 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про Державний суверенітет України, одночасно була ухвалена постанова про відзначення в цей день свята, яка дістала назву День проголошення незалежності України. Свято Дня незалежності України було призначене на 24 серпня постановою Верховної Ради України від 20 лютого 1992 р.
Щоб забезпечити суверенне існування України, необхідним було прийняття у 1991-1992 рр. найважливіших законів: «Про державний кордон України», «Про збройні сили України», «Про створення Служби національної безпеки» та ін. Була затверджена державна атрибутика: гімн, герб (тризуб як малий Герб України) та прапор.
Після 1 грудня 1991 р. розпочався процес міжнародного визнання нової держави. Першою, 2 грудня, незалежність України визнала Польща і вирішила встановити з нею дипломатичні відносини. Протягом першого року існування незалежної України, її державну самостійність визнали більше 130 країн, а на початку 2001 р. наша держава підтримувала дипломатичні відносини із 153 країнами світу.
Зовнішня політика України спрямовувалася на утвердження і розвиток її як незалежної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканості її кордонів; входження національної економіки до світової економічної системи; захист прав та інтересів громадян України, що перебувають за кордоном і створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями.
В основу зовнішньополітичної моделі України покладено концепцію «мосту між Заходом і Сходом». Пріоритетними напрямками були визнані: розширення участі у європейському співробітництві, а також в межах СНД, активна участь в діяльності ООН, співпраця з державами Європейської співдружності та НАТО.
За роки незалежності зроблено чимало для того, щоб органічно інтегруватися до європейської міжнародної спільноти. Україна першою з країн СНД уклала угоди про партнерство і співробітництво з Євросоюзом, стала повноцінним членом Ради Європи, учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала ряд документів про співробітництво і партнерство з НАТО та західноєвропейськими країнами. Наша держава співпрацює з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, іншими світовими та європейськими кредитно-фінансовими інституціями. З 1 січня 2000 р. Україна вперше як незалежна держава почала виконувати функції члена Ради Безпеки ООН, що означає підвищення її відповідальності та ролі у збереженні миру на нашій планеті.
Незважаючи на значні труднощі і невдачі 90-х років у політичних, соціально-економічних реформах і у ході приватизації, що призвели до зростання безробіття і збідніння більшості населення на тлі казкового збагачення небагатьох, Україна не втратила шансів наздогнати те, що упустила протягом першого періоду свого існування. Майбутнє нашої держави цілком залежить від мудрості, далекоглядності та рішучості лідерів, толерантності та зваженості в діях різних політичних сил, єдності та віри громадян України у свої сили.
Впевненості додає той факт, що серед еліти українського народу зростає розуміння тісного зв’язку між економічним розвитком, що надає можливість покращити добробут людей, і утвердженням повноцінного громадянського суспільства, процесом демократизації всіх сфер суспільного життя в Україні.
День Державного Прапору України
23 серпня 2004 року Президент України підписав Указ «Про День Державного Прапора України». Цим Указом «на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України» встановлено в Україні нове свято – День Державного Прапора України, який щорічно відзначається 23 серпня.
Історія українського прапора
Терниста і складна історія формування українського прапору. Тривалі війни, втрата автономії та входження до складу великих імперій змушували на деякий час відкласти думки про державний прапор, а в новітні часи безглузді суперечки прихильників розпаду української державності про неправильне розміщення кольорів на прапорі і досі викликає напруження в соціумі.
Чого тільки не вигадували про український прапор: і що його в свій час «перевернув» Скоропадський, і що «зрадник» Мазепа отримав його від шведів, і що розташування кольорів не відповідає правилам геральдики (науки про прапори), і навіть що, за фен-шуєм, розташування синього над жовтим означає, нібито вода заливає вогонь, а це символізує занепад.
Аби розвіяти міфи про державний стяг України та розставити всі крапки над «і», давай дізнаємось більше про історію українського державного прапору.
Найдавніші українські прапори мали трикутно-клинову форму. Так за часів Київської Русі найпоширенішим був червоний прапор з тризубом-двозубом. А вже пізніше, у ХІV столітті, на українських прапорах почали з’являтися синій та жовтий кольори: приміром, у 1848 році вони були зображені на прапорі Галицько-Волинського князівства, а також вживалися на гербах середньовічних міст, шляхти, князів. Починаючи з ХVІІІ століття синє полотнище дедалі частіше ставало тлом для прапора Війська Запорозького, на якому зображали лицаря в золотих штанах із золотим орнаментом та арматурою.
Листівка «Герб славного Війська Запорозького», Петроград, 1917 р. Автор: О. Литвиненко
В 1917-1921 роках, під час української революції, синьо-жовте полотнище було державним прапором Української Народної Республіки та Української Держави, очолюваної Скоропадським.
Попри всі вигадки, нібито Скоропадський перевернув український прапор, перетворивши його з жовто-блакитного на синьо-жовтий, відомо одне: жодних змін у прапорі цей державний діяч не робив. Тільки уяви собі, який резонанс би це викликало у тогочасній пресі!
Дослідники зазначають, що були деякі хибні публікації, нібито 22 березня 1918 року був затверджений якийсь закон про жовто-блакитний прапор, але ні у протоколах засідання, ні у звітах про це нічого не сказано. Насправді ж, тоді розглядалася версія зображень герба та печатки авторства В. Кричевського.
Першим документом, який визначив розташування кольорів на українському прапорі був законодавчий акт від 27 січня 1918 року. Тоді Центральна Рада на чолі з Грушевським затвердила тимчасовий закон про флот УНР, у якому йшлося:
«...2. Прапором української військової фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах. В кряжі блакитного кольору історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем в ньому.
3. Прапором Української торговельної фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах.»
Проте хоча тогочасний український стяг як правило був синьо-жовтий, у пресі його часто довільно називали жовто-блакитним. Теж саме бачимо і на одній з поштівок тієї доби.
Листівка «Згинуть наші воріженьки», 1917 рік, Київ
На Наддніпрянщині розташування кольорів українського прапора визначилося на візуально-асоціативному їх сприйнятті: синій символізує небо, а жовтий — достиглий пшеничний лан.
Плакат, Київ, 1917 р.
Досліджуючи розташування кольорів на українському прапорі, вченим було складно працювати з чорно-білими фото та відеодокументами. Ось і на цій фотографії від 1919 року блакитний колір виглядає світлішим за жовтий, хоча за словами очевидців тих подій, прапори були синьо-жовтими.
Присяга членів Директорії, серпень 1919 р., Кам’янець-Подільський
Аналізуючи історичні події, можна впевнено сказати, що синьо-жовтий прапор ХХ століття був символом українського національного опору проти комуністично-рядянської окупації.
А коли розпався СРСР, український білокор (прапор з двох кольорів) почали використовувати як державний стяг незалежної України. Офіційно синьо-жовте полотнище стало прапором України 18 вересня 1991 року, за рішенням Президії Верховної Ради України.
Багато людей та історичних подій ставало на заваді затвердження українського прапору як національного символу України. Проте, через багато років, у 2004-му, справедливість відновиться, й українці, після складного шляху визнання незалежності своєї країни, почнуть святкувати День державного прапора України на загальнодержавному рівні.
Друзі! Пам’ятайте, що прапор — одна з офіційних емблем України, яка символізує її суверенітет. Тож у День державного прапора України не забудьте вивісити на свій будинок жовто-блакитний стяг як символ гордості за свою країну.
*